Вони мріють про університети, поки війна краде їх дитинство
Опубліковано: 15 черв. 2026 р. Час на читання: 4 хвилини Sdílet: Sdílet článekЩо є нормою для сучасної школи? В Україні сьогодні це надійне та комфортне укриття, де можна вчитися під час тривоги. Роки обстрілів, блекаутів та евакуацій навчили дітей головному — понад усе цінувати живе спілкування. За нашої допомоги шкільні укриття у прифронтових регіонах перестають бути просто бетонними коробками для перечікування небезпеки. Тепер це сучасні підземні класи, де вирує справжнє життя і де діти почуваються в безпеці достатньо, щоб мріяти про майбутнє.
Валерії 15 років. Повномасштабна війна застала її у п’ятому класі.
Після пандемії COVID-19 українські діти навіть не встигли оговтатись, як знову опинились на онлайн-навчанні. Хтось із однокласників виїхав за кордон, хтось пропускав уроки через тривоги та перебої зі світлом — живе спілкування зникло майже повністю.
Повернутися до очного навчання вдалось у 2026 році. Частина дітей досі навчається дистанційно з-за кордону, але більшість ліцеїстів знову мають живе спілкування — попри обстріли та небезпеку.
«Ми знову спілкуємось, як до онлайну. Зараз дружба в класі відновлюється. У нас найбільший клас в ліцеї і він самий класний», — говорить Валерія.
Валерія любить алгебру, англійську та інформатику і мріє вступити в університет. Придивляється до варіантів у Львові, бо там спокійніше.
Дніпропетровщина під ударами з перших днів повномасштабного вторгнення. Лише з початку 2026 року область зазнала понад 6 400 атак ракетами, керованими авіабомбами та дронами. Щоб діти могли навчатися офлайн, Новомиколаївському ліцею № 2 — опорному закладу Верхньодніпровської громади потрібне було надійне укриття.
Ще рік тому підвал ліцею був звичайною бетонною коробкою без вентиляції та з одним туалетом. Розмістити тут 200 дітей одночасно було справжньою проблемою. Ми облаштували підземні класи, належне освітлення та кондиціювання, нові меблі, туалети і сходовий підйомник для дітей з особливими потребами. Коли лунає сирена, учні спускаються вниз і продовжують уроки.
«Зробили класне укриття. Зараз мені тут все подобається — санвузли, класи. У нас там ціла своя кімнатка під клас», — розповідає однокласник Валерії, Олександр.
Він любить географію, комп’ютерні ігри-стратегії та мріє стати геймдизайнером.
Тато Олександра став на захист України у перші тижні вторгнення. Мама часто їздить ближче до фронту, щоб побачити чоловіка. Тож Олександр дуже самостійний парубок. А ще він допомагає дбати про молодшу сестричку Поліну, яка вчиться у першому класі.
«Чимало моїх родичів пішли на фронт, то ми стали мало бачитись. Ми зідзвонюємося і сподіваємося на зустріч. Зараз я вже старше і вже не так страшно. Але… Ми звикли», — розповідає Олександр.
Дітей захисників у ліцеї чимало. Вчителька англійської мови Яна Горбенко помітила, що після лютого 2022-го багато учнів стали закритими й тривожними.
«Вони постійно в стресі, в переживаннях за близьких. Особливо ті, чиї батьки служать», — розповідає Яна.
Педагоги ліцею пройшли тренінги з психосоціальної підтримки, інклюзивної освіти та перенаправлення, щоб знати, як помітити дитину в кризі і до кого її скерувати за фаховою підтримкою. На допомогу приходять психологи «Людина в біді», які надають консультації дітям та дорослим. У класах намагаються створити простір, де можна говорити про те, що болить.
«Ми не обіцяємо, що все буде добре, але підтримуємо і вислуховуємо дітей», — говорить Яна.
Психосоціальна підтримка поступово дає результат, — зазначають вчителі. Після років ізоляції та тривоги діти знову вчаться бути разом і турбуватися одне про одного.
Але повернення до офлайну викрило ще одну проблему: роки змішаного навчання і переїздів залишили суттєві прогалини в знаннях дітей.
У родині Кароліни п'ятеро дітей. Тато воював ще з 2014 року і пішов знову у 2022-му. Зараз він уже вдома. І семикласниця Кароліна, трохи видихнувши, старанно надолужує пропущене.
«Ми намагаємося повторити матеріал з п'ятого класу, щоб стати краще і краще навчатися в майбутньому», — говорить Кароліна.
Щоб допомогти дітям наздогнати пропущене, частина вчителів ліцею пройшли додаткове навчання і стали тьюторами нашої програми надолуження освітніх втрат. Вони викладають математику, англійську та українську мову, але інакше, ніж на звичайних уроках: без оцінок, у неформальній атмосфері, з інтерактивними методами, які допомагають дітям вчитися без зайвого стресу.
«Ця програма дала нам можливість надолужити втрачені знання. Це підтверджують результати тестувань і успіхи дітей», — говорять тьютори проєкту.
А поки — літні канікули, плани, мрії. Навіть коли сирени розривають тишу, а близькі та друзі їдуть і часто не повертаються, діти залишаються дітьми і вірять, що все найкраще попереду.
У п'яти прифронтових регіонах України — Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Сумській та Харківській областях — організація «Людина в біді» за підтримки Європейського Союзу допомагає школам повертатися до очного навчання. Минулого навчального року завдяки оснащенню та ремонту укриттів безпечний простір отримали понад 18 500 дітей у 46 закладах освіти. Понад 3 200 учнів та учениць взяли участь у програмі з надолуження освітніх втрат, а 202 вчителі вдосконалили свої навички завдяки тренінгам з психосоціальної підтримки та інклюзивної освіти.
Усе це — щоб навіть у тіні війни українські діти продовжували навчатися, спілкуватися з однолітками та мріяти про майбутнє, на яке вони заслуговують.
