Перший дзвоник в Україні: навчання посеред війни
Опубліковано: 2 вер. 2025 р. Час на читання: 2 хвилини Sdílet: Sdílet článek1 вересня — традиційний День знань в Україні — колись був сповнений сміхом, радісним очікуванням нового навчального року та квітами. Сьогодні він виглядає зовсім інакше. Для мільйонів дітей по всій країні перший урок знову розпочався не святом, а черговою зустріччю з суворою реальністю війни.
Від початку повномасштабного вторгнення в Україні пошкоджено понад 3800 освітніх закладів, більше ніж 400 з них знищені повністю. Для багатьох дітей «повернення до школи» тепер означає лише підключення до онлайн-уроків із дому, тимчасових укриттів або з-за кордону, куди родини виїхали у пошуках безпеки.
У прифронтових та прикордонних регіонах на першому місці — безпека. Замість святкування традиційних лінійок 1-го вересня, діти спускаються у підвали та сховища. Підземні класи, укріплені підвали та переоснащені станції метро стали новими аудиторіями — просторами, де можна сховатися від ракет і дронів і водночас продовжити навчання.
Різні можливості для навчання
Новий навчальний рік ще раз показав глибокий поділ у можливостях різних регіонів:
- Очне навчання з перервами. У школах, де є укриття, проводять офлайн заняття, але їх постійно переривають повітряні тривоги.
- Лише онлайн. У найбільш небезпечних регіонах і школах без надійних укриттів, навчання відбувається повністю дистанційно. Діти підключаються до уроків з дому, сховища або освітніх центрів, зустрічаючись із учителями та однокласниками лише в віртуальних класах.
- Гібридні моделі. У відносно спокійніших регіонах школи чергують формати: офлайн — коли дозволяє ситуація, онлайн — коли зростає загроза.
Навчання триває, але воно далеке від звичного. Постійна невизначеність ускладнює здобуття знань, а спілкування з друзями, ігри та відчуття шкільної спільноти стають розкішшю.
Захищаючи освіту — захищаємо майбутнє
Для дітей школа — це не лише знання. Це відчуття стабільності, безпеки й надії на завтра. Продовження навчання за таких умов — прояв неймовірної витривалості, але це потребує серйозної підтримки. Гуманітарні організації, зокрема «Людина в біді», працюють із партнерами над відновленням пошкоджених шкіл, облаштуванням укриттів, забезпеченням обладнанням та підтримкою вчителів, які змушені працювати в екстремальних умовах.
Попри руйнування, рішучість дітей, учителів і батьків вражає. У перший день навчання вони прийшли не просто з підручниками, а з найбільшим багажем — сміливістю навчатися, мріяти та вірити у майбутнє, де класи знову наповняться світлом замість звуку сирен.
