Тепло, що сильніше за зиму. Як на Харківщині виживають найстарші
Опубліковано: 22 січ. 2026 р. Час на читання: 3 хвилини Sdílet: Sdílet článekУ багатьох селах Харківщини зима — це насамперед питання тепла. Для людей похилого віку та родин, які живуть у будинках із пічним опаленням, кожен холодний місяць означає постійні підрахунки: чи вистачить палива і чи не доведеться знову економити на найнеобхіднішому. Саме для таких родин за підтримки Гуманітарного фонду для України ми доставили паливні брикети.
У Рябоконівському окрузі живе понад 800 людей, ще близько 150 — переселенці. Більшість мешканців — літні люди. Навантаження на соціальних працівників тут колосальне: на одного припадає до 13 підопічних.
«Знаєте, кажуть, що Європа стрімко старіє. А у нас округ старіє ще швидше», — із гіркотою у голосі каже староста Зінаїда Мєдвєдєва.
Роботи тут мало, а пенсії крихітні. Для багатьох людей єдиним порятунком є земельний пай, гроші з якого обов’язково потрібно відкласти на дрова.
«Щоб обігріти будинок площею 50–60 квадратів, треба 15 кубометрів дров. Це три машини. За цінами лісництва — це десь 30 тисяч гривень. Для самотнього пенсіонера така сума — за межами можливого», — пояснює староста.
Кімната Марії, якій виповнилося 86 років, схожа на виставку. Частина стін вкрита картинами, зібраними з тисяч дрібних пазлів. Це було її хобі, поки дозволяв зір. Тепер через хворобу жінка майже не виходить із дому.
«Я вже неходяча. Шкода тільки, що доньці багато роботи. Я вже їй не помічниця», — тихо каже Марія.
Марія все життя працювала на виснажливих роботах: у полі, в колгоспі, біля гарячих печей цегельного заводу. Разом із чоловіком вони самі збудували цей дім. Донька Наталія, яка працює соцпрацівницею, намагається зберегти в ньому затишок. Коли привезли брикети, родина відчула неабияке полегшення.
В іншій частині громади живе бабця Шура — так її називають місцеві. Олександрі Пилипівні – 82. Вона пам’ятає часи, коли сили в руках було стільки, що вистачало і на корів, і на важкі зміни на тому ж цегельному заводі. Тепер сил замало, а страхів стало більше.
«Вибухи чути. Страх мене мучить сильний», — зізнається Олександра Пилипівна.
Разом із сином вони вже чотири роки як відмовилися від газу — надто дорого. Минулої осені грошей вистачило лише на одну вантажівку дров замість двох.
«А якщо не вистачить? Що будем робить?» — це питання не давало жінці спокою.
Коли в село заїхала вантажівка з брикетами, бабуся спочатку розгубилася.
«Ми такими ще не топили, то я трохи боюся...— хвилюється вона, притискаючи до рук інструкцію.
Для пенсіонерки ці брикети — кінець виснажливої економії, коли доводилося обирати між ліками та комфортною температурою у будинку.
Для Галини Іванівни та Івана Петровича Біленків підготовка до зими — дуже важлива справа. Вони звикли покладатись тільки на себе: самі будували свій дім, самі доглядають господарство. Але війна та непередбачувані вимкнення електроенергії зробили зиму лотереєю без виграшу.
Коли привезли допомогу, Іван Петрович, попри роки, із завзяттям узявся до роботи. Поки брикети розвантажували, він рівнесенькими рядочками, складав їх у сараї.
«Тепер зима не страшна. Ви нас дуже виручили», — підбадьорює Галина Іванівна.
Цієї зими паливні брикети за підтримки Гуманітарного фонду для України отримали 500 родин на Харківщині. У кожної з них — своя піч, свій дім і свій страх перед морозами. Але цього року тепла в оселях вистачить на трохи довше.
