Подорож у невідоме
Опубліковано: 23 бер. 2023 р. Час на читання: 2 хвилини
Мільйони українців покинули домівки, рятуючись від війни; більшість з них втратили житло, роботу, друзів та побутовий комфорт. Майже 4,9 мільйона людей виїхали до інших країн, а понад 5 мільйонів переїхали до безпечніших регіонів України. Намагаючись пристосуватися до умов на новому місці – шукаючи роботу, вступаючи до вищих навчальних закладів, змінюючи школи та дитячі садки, облаштовуючи своє повсякденне життя, – всі ці люди живуть однією мрією – закінченням війни та поверненням додому. Щоб допомогти в подоланні наслідків переміщення, «Людина в біді» надає програми фінансової допомоги людям, переміщеним внаслідок російської війни. Проєкт реалізується в більшості областей України, зокрема й у Вінниччині.
Валентина Кравчено виїхала вже з майже вщент зруйнованого Бахмуту. Її онука з двома дітьми виїхала раніше. Саме вони переконали Валентину покинути рідну домівку і разом шукати прихистку та нового життя у більш безпечній Вінницькій області.
"У мене двоє чудових правнуків. Молодшому 8 років, а старшому 15. Він збирався вступати до університету, але втратив себе через війну. На жаль, його давні мрії про професію розвіялися. Він не знає, чим буде займатися в майбутньому".
Валентина все життя працювала в банківській сфері, а після виходу на пенсію мріяла насолоджуватися життям і допомагати онуці виховувати дітей. Російська війна залишила сім'ю ні з чим, такий виклик долі важко пережити в поважному віці.
Неподалік від Валентини зустрічаємо Ганну Максименко, мешканку Миколаївської області. Працюючи викладачем у Снігурівському професійному ліцеї, Ганна завжди мала багато планів для учнів: екскурсії, лабораторні роботи, спортивні змагання, стажування на підприємствах регіону. Навчальний процес на семестр був ретельно розпланований, але після 24 лютого 2022 року всі плани були зруйновані.
Родина Ганни пережила вибухи та авіанальоти, побачила, як російська армія увійшла в окуповане місто:
"Ми швидко зібралися, приєдналися до евакуаційної колони і поїхали. По дорозі потрапили під обстріл. Це досі як страшний сон: вибух, і все в пилюці. Можливо, артилерія підняла шар ґрунту, через що і здійнялася пилова буря. Цей пил нас і врятував, нас не було видно. Зараз ми найбільше мріємо повернутися додому".
Олена Сібіркіна також мріє повернутися до рідного міста Лисичанська. Разом із чоловіком і донькою вона покинула свій дім минулої весни. Пізніше її батьків також переконали евакуюватися. Олена каже, що жити в Лисичанську, поки не закінчиться війна, неможливо.
"Це було дуже важко психологічно. Ми не могли спати, не могли їсти. Ми навіть не могли пересуватися у власному будинку. Я постійно боялася за життя доньки та чоловіка. Я не бачила виходу. Тому, як тільки у нас з'явилася можливість, ми зібрали речі та поїхали. Мені було все одно, куди їхати та в яких умовах жити, аби тільки якомога далі від війни", – розповідає Олена.
Тут, у Вінниці, сім'ю Олени прийняли родичі. Донька почала вивчати менеджмент у місцевому університеті, а чоловік пішов працювати водієм. Олена шукає роботу в медичній сфері. Але поки що їй не щастить.
Завдяки фінансовій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), «Людина в біді» відкрила реєстрацію для отримання фінансової допомоги внутрішньо переміщеним особам у Вінницькій області. Планується надати підтримку понад 6 000 осіб. Подібна робота проводиться або буде проводитися в більшості регіонів України.
