Мотивація жити. Історії відновлення

Світлану разом із чоловіком евакуйовували з Харківщини під час нищівного артилерійського обстрілу. Збори тривали лічені хвилини.

«Приїхали і сказали: "Швидше, бо будуть дуже сильні артобстрели". Вивезли в чому стояли, тільки документи помогли взяти. А тепер нашого села вже немає. Його рівняють із землею», — ділиться Світлана.

Мешканці прихистку «Мотивація жити» у селищі Підгородньому (© Альберт Лорес)

«Люди потрапляють до нас через евакуаційні розподільчі центри, через лікарні. Ну і загалом про нас знають через гарячу лінію та від людей, які вже отримали допомогу», — розповідає керівник містечка Артем.

На постійній основі тут працює вісім фахівців, ще вісім волонтерів долучаються в залежності від потреб. Разом вони дбають про те, щоб мешканці не просто мали дах над головою, а відчували підтримку. На території є підсобне господарство, город та простір для відновлення, де з людьми працює фаховий реабілітолог.

Мешканці і працівники прихистку разом вирощують свіжу городину (© Альберт Лорес)

«Ми зосереджені на тому, щоб проводити заходи, які допомагають людям соціалізуватися, покращити свій психоемоційний стан», — додає Артем.

Артем щодня провідує мешканців прихистку (© Альберт Лорес)

Завдяки підтримці уряду Швейцарії «Людина в біді» надає мешканцям шелтеру грошову допомогу. Люди самі вирішують, що для них зараз найнеобхідніше: купують ліки, проходять медичні обстеження, оформлюють документи чи статус інвалідності. Серед них була і Світлана.

Жінка з болем згадує пережитий жах і тривогу за рідні місця. Найбільше її турбує, що вона вже не зможе провідати могилу сина. Через пережитий стрес у Світлани загострилися хвороби. Тож отриману грошову допомогу Світлана спрямувала на придбання дороговартісного курсу ліків та уколів.

«Тут нам дуже добре. Ми тут в безпеці. Але понад усе мені хочеться додому. Прийти до своєї землі. До сина», — говорить Світлана.

Дмитро родом із Криму. Перед повномасштабним вторгненням він мешкав на Харківщині. Звідти через бойові дії йому довелося знову рятуватись. Коли Дмитро потрапив до містечка, тривалий час був прикутий до ліжка через тяжку хворобу тазостегнового суглоба.

«Ви мені своечасно надали допомогу. На ці гроші я придбав ліки, проїздив до лікарів, купу аналізів здав. Це допомогло, і, слава Богу, я зараз хожу на своїх двох», — розповідає Дмитро.

Відновивши здоров'я, Дмитро залишився в містечку як волонтер та соціальний працівник. Тепер він супроводжує інших до лікарень, допомагає відновлювати паспорти та оформлювати інвалідність.

У вільний час Дмитро висаджує квіти, поливає туї, а вечорами знаходить розраду в музиці (© Альберт Лорес)

«Я дуже вдячний за все, що сталося в моєму житті. Бо я знайшов тут своє місце, своє покликання, знайшов і відкрив самого себе», — говорить Дмитро.