Історії із прифронтових міст, де ми щодня відновлюємо житло людей
Опубліковано: 10 серп. 2026 р. Час на читання: 3 хвилини Sdílet: Sdílet článekЗапоріжжя — місто-форпост на півдні України, яке через близькість до лінії фронту щодня потерпає від російських атак. Керовані авіабомби та безпілотники влучають у житлові квартали, руйнують будинки, інфраструктуру та забирають життя мирних мешканців. Але попри загрозу, у місті мешкає близько 700 тисяч людей. Багато родин залишаються у своїх домівках, навіть якщо вони пошкоджені обстрілами. Регулярні атаки відбуваються і в сусідньому Дніпрі. За підтримки Європейського Союзу ми допомагаємо людям відновлювати житло, щоб вони почувалися безпечніше.
Із фотографіями онуків на стінах та кішкою живе Людмила. Її квартира у Запоріжжі вже двічі постраждала від обстрілів. Вперше жінка сама замінила розтрощене вікно. Але взимку недалеко від її будинку впали 8 авіабомб. Ударна хвиля залишила по собі суцільний хаос — розбите скло, уламки цегли, зірвані двері.
«Я виросла на морі, і ти виходиш з води, і тебе в спину б’є хвиля, і ти падаєш вперед. І от вибухова хвиля — це не вода, це повітря. І вона мене б’є, я пролітаю через усі кімнати до балконних дверей».
Разом із склом вилетіли шматки стіни під вікнами. Взимку у квартирі було дуже холодно — вище 4-7 градусів температура не піднімалася.
«Спала одягнена. Рятувало електричне простирадло, яке колись прислала знайома. Гарячий чай — і все. Йти мені було нікуди. Мене ніхто не чекає».
Ми замінили у квартирі Людмили вікна та відкоси, а також надали жінці фінансову допомогу на відновлення дверей та пошкодженої стіни. Тепер вона зустріне наступну зиму вже в теплій, відновленій оселі.
Закриті фанерою вікна, зруйновані балкони, посічені осколками стіни — мешканка Дніпра Анна показує, скільки горя їм приніс російський безпілотник, який восени влучив поруч із їхнім будинком. Після вибуху почалася сильна пожежа.
У момент удару більшість мешканців були вдома. Анна з чоловіком опинилися заблокованими у квартирі.
«Тут решітка була заблокована. Ми почали кликати людей. Хлопці болгаркою зрізали петлі на дверях і витягли нас. Це сталося десь за пів години», — розповідає жінка.
Від їхньої квартири майже нічого не залишилося. Вогонь, кіптява та вода, якою гасили пожежу, знищили все, що подружжя наживало роками.
«Двері вибиті, все чорне було, все погоріло. Підлога була залита водою. В нас було індивідуальне опалення — одні труби залишились. Вікна не було, стінка була вибита. Матрац, одяг — половину всього викинули. Техніки немає, нічого».
Анна — вчителька хімії у тутешній школі. Всю свою відпустку вони з чоловіком проводять у зруйнованій квартирі, намагаючись повернути її до життя. Але роботи просуваються повільно.
«І час, і гроші, і здоров'я... Треба ще й на роботу ходити, заробляти. Бригад майже немає — багато чоловіків служать».
Вікна, які ми поставили в квартирі, допоможуть родині заощадити гроші на інші роботи і наблизити той момент, коли вони зможуть повернутися додому.
Попри щоденний повітряний терор у дворах пошкоджених будинків у Запоріжжі вирує життя – чути дитячий сміх, цвітуть квіти і пахне фарбою від щойно пофарбованих лавочок. Люди на початку війни ухвалили рішення залишатися у своєму місті. Зараз мріють про те саме — аби вибухи стихли і нарешті усі рідні повернулися додому.
«У мене єдина онука, у неї не було нормального випускного в школі. Закінчила 4 курси медінституту, не було нормального вручення дипломів, тому що війна триває. Вона жила у дядька у Польщі. Я мрію, щоб вона жила тут і тут працювала», — розповідає ще одна Людмила, мешканка Запоріжжя.
Людмила мешкає у приватному будинку. Ракета влучила у будівлю сусідньої школи, і у жінки вилетіли усі 12 вікон. Ми замінили їх на нові, а також облаштували відкоси.
За підтримки Європейського Союзу ми допомогли відновити пошкоджене житло сотням родин у прифронтових регіонах: 200 родинам у Запоріжжі, 30 — у Дніпрі та 250 — у Дніпропетровській області. Для людей це означає можливість залишатися у власному домі та пережити наступну зиму в безпечніших умовах.
