Знання сильніші за страх: як українська школа повертає дітям майбутнє

У 2025–2026 навчальному році наш освітній проєкт охопив п’ять областей: Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Сумську та Харківську. Це комплексна підтримка, у якій надолуження освітніх втрат поєднується із ремонтом шкільних укриттів та посиленням психологічної стійкості дітей, учителів і батьків.

Матвєй Шемонаєв – дев’ятикласник із Торецька. Він із родиною переїхав до більш безпечного місця, але продовжує вчитися онлайн. Зміна середовища вплинула на навчання, тому зараз він крок за кроком наздоганяє пропущений матеріал. Матвєй відвідує додаткові безкоштовні заняття з математики. Хлопець шукає способи не просто вивчити правила, а зрозуміти їх.

«Потрібно не тільки знати напам’ять теорію, а й розуміти, як її можна використати у конкретній ситуації. Я вчуся ставити самому собі запитання і замальовувати знання так, щоб вони завжди були під рукою. На допомогу приходить навіть штучний інтелект», – каже Матвєй.

Його мама, Марина Шемонаєва, зізнається, що найбільше хвилюється за майбутнє сина. Але коли Матвєй почав відвідувати додаткові заняття, вона інакше подивилася на труднощі:

«Наше завдання – визначити прогалини, а потім подивитися на них не як на помилки, а як на можливість для зростання», – говорить мама дев’ятикласника.

Надолужити втрачені знання із математики, української та англійської мов дітям допомагають тьютори. Це вчителі, які пройшли спеціальне навчання.

На Сумщині до нашої команди тьюторів приєднався Сергій. Вчитель математики помітив, що знання не засвоюються там, де панує стрес. Тому він використовує під час занять методики психологічної підтримки.

«Замість звичайної фізкультхвилинки ми робимо спеціальні вправи із соціально-емоційного навчання. Це дозволяє дітям хоча б на мить переключитися. Ми вчимося правильно реагувати на тривожність, бо сьогодні ці навички не менш важливі за вміння множити», – пояснює Сергій.

Учителі часто стають першими дорослими, до яких дитина може звернутися по допомогу. Вікторія Сема, координаторка з питань захисту дітей організації «Людина в біді», зауважує:

«Ми вчимо педагогів не залишатися зі складними ситуаціями наодинці. Тренінги з перенаправлення дають інструменти. Якщо дитина замкнена чи переживає кризу, учитель знає, як діяти та до кого з фахівців чи організацій звернутися, щоб підтримка була фаховою та вчасною».

У Харкові безпека диктує свої умови. Тому справжнє шкільне життя тепер триває в облаштованих укриттях та підземних класах. Учителька української мови Катерина Овчаренко працює в ліцеї на Холодній Горі. Тут, завдяки проєкту, учні середньої школи отримали можливість повернутися з онлайну до облаштованих безпечних класів.

«Ми сумували за можливістю подивитися в очі одне одному, обмінятися ідеями не через екран, а в живому колі. Коли діти вперше зайшли в ці підземні класи, це було справжнє свято. Ми підтримуємо одне одного: я – дітей, а вони – мене», – говорить Катерина.

Нещодавно проєкт зібрав понад 80 освітян на практичну конференцію для обміну досвідом. До обговорення долучилися представники Міністерства освіти і науки України та Українського інституту розвитку освіти. Це дозволило вивести дискусію про подолання освітніх втрат на новий рівень.

Експертка з питань освіти Маргарита Чайка зазначає: «Ця зустріч допомогла нам почути вчителів та адаптувати плани на 2026–2027 навчальний рік. Ми продовжуємо підтримку громад, щоб напрацьовані нами методики стали частиною щоденної роботи українських шкіл».

Освітні втрати – це не лише нерозв’язані рівняння чи пропущені правила. Це також втрачена соціалізація та відчуття стабільності. Проєкт «Людини в біді» доводить: коли школа, батьки та міжнародні партнери діють злагоджено, навіть укриття може стати простором для розвитку.

Наша спільна мета – щоб кожна дитина, попри війну, могла вчитися і будувати своє майбутнє.