Кохання та життя попри війну
Опубліковано: 28 серп. 2025 р. Час на читання: 2 хвилини Sdílet: Sdílet článekЛікарня – це місце, де мають панувати спокій та турбота. Але в Україні медичні заклади часто стають мішенями для атак. Ракети та дрони руйнують будівлі, на пацієнтів та персонал летять уламки та розбите скло. Але попри небезпеку медики не припиняють свою роботу, бо вони рятують життя.
Завдяки підтримці чеського донора ще дві лікарні ми зробили безпечнішими й комфортнішими. Особливо це важливо для Харкова, де медична допомога потрібна щодня, адже місто постійно страждає від обстрілів.
Харківська обласна дитяча лікарня надає високоспеціалізовану медичну допомогу дітям від народження до 18 років. Попри постійні атаки на місто, лікарня не припиняла свою цілодобову роботу ні на мить. Сюди привозять дітей із мінно-вибуховими травмами та іншими тяжкими пораненнями.
Під час ракетних обстрілів заклад зазнав значних пошкоджень: були вибиті вікна, пошкоджений дах та палати, де перебували маленькі пацієнти. Частину приміщень відновили, але потреби залишаються. Наша команда взялася за покращення відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених. Нещодавно сюди зі Слов’янська привезли передчасно народжену дівчинку. Лікарі борються за її життя.
Половина відділення вже відремонтована: оновлені стіни, стеля, підлога. Покращені санвузли, душові, санітарні кімнати. Також ми облаштували сучасну хірургічну палату для немовлят.
«У відділенні перебувають малюки віком від 5 до 28 днів. Майже всі народжені передчасно. Багато немовлят із прифронтових громад. Ми хотіли, щоб вони, їхні рідні та персонал мали гідні умови», – розповідає Марина Шепель, координаторка нашого проєкту з підтримки медзакладів.
Харківська лікарня № 17 навесні пережила одразу 5 вибухів. Заклад зазнав серйозних пошкоджень. Проте найбільше постраждала будівля хоспісу, яка є пам’яткою архітектури. На щастя, жоден пацієнт не поранився – персонал встиг накрити хворих ковдрами, рятуючи їх від уламків. Уже наступного дня після атаки у лікарні була наша представниця. А за півтора місяця у будівлі виблискували нові вікна.
Нині у хоспісі перебуває 84 пацієнти з паліативними захворюваннями. Переважно це остання стадія раку, коли лікування вже неможливе і люди потребують стороннього догляду. У багатьох пацієнтів немає рідних, а дехто, хоч і має дітей, не отримує від них жодної допомоги.
«Але хоспіс – це не кінець життя. Тут люди живуть, радіють та закохуються. Були випадки, що цілувались під сходами», – ділиться старша медична сестра Олена Краснікова.
Тут навіть одружуються. Сергій отримав поранення вдома ще у 2022 році. Його квартира повністю зруйнована, тому чоловік живе у хоспісі. Саме тут він познайомився із Лідією. Чоловік залицявся красиво: дарував квіти, робив маленькі сюрпризи. А згодом освідчився Лідії та попросив її руки.
Сергій щовечора вивозить кохану на вулицю і вони довго гуляють у парку біля лікарні. Роки, що їм залишились, подружжя хоче провести у мирі та любові, піклуючись одне про одного.
