Забезпечуємо дітям у постраждалих від обстрілів громадах комфортне та безпечне лікування

Від окупованої росіянами території Нікополь в Дніпропетровській області відділяє лише річка Дніпро, яка обміліла до невпізнаваності після руйнування дамби Каховської ГЕС. На карті тривог місто завжди червоне – його цілодобово обстрілюють із артилерії та безпілотників. Поміж повітряних атак нам вдається прорватися до колись 120-тисячного Нікополя. Картина постає гнітюча: багато будинків пошкоджені, а похмурі осінні вулиці майже безлюдні. Та все змінюється, щойно переступаєш поріг місцевого центру реабілітації дітей. Яскраві, залиті світлом відремонтовані приміщення, і найголовніше – гомін та сміх. Щоб уникнути скупчення маленьких пацієнтів та їхніх батьків, персонал намагається працювати за чітким графіком. Але на фоні спорожнілого міста дещо незвично бачити так багато дітей.

«До ста людей за день ми обслуговуємо. Все залежить від того, є обстріли чи ні. Ми приймаємо дітей із Нікополя та з інших міст та сіл, це радіус десь до 120 кілометрів», – розповідає директорка центру Ірина Хмелєвська.

Війна дуже негативно позначилася на здоров’ї дітей. У центрі вони отримують медичні консультації та реабілітацію. А для батьків заклад став розрадою у важкі часи. Вони приходять сюди, щоб просто поспілкуватися, отримати підтримку, і психологічну допомогу, якщо потрібно. Директорка дуже пишається, що їй вдалося зібрати найкращих фахівців. Навіть коли через інтенсивні обстріли заклад був зачинений на кілька місяців, медики працювали дистанційно.

«Наші пацієнти – це діти з ураженнями нервової системи, опорно-рухового апарату, з орфанними захворюваннями, з порушенням зору, мовлення. І наш центр – на передовій реабілітації. В нас працюють невролог, кардіолог, педіатри, лікарі фізично-реабілітаційної медицини. Ми надаємо широкий спектр послуг», – продовжує пані Ірина.

У закладі приймають дітей із самого народження. У Нікополі працює пологовий будинок. 5 місяців тому в ньому народився і Сашко. Його мама завжди добре зважує загрозу, перед тим, як виходити з будинку і йти до реабілітаційного центру. Легковажність може коштувати життя.

«Ми щодня ходимо на фізичну терапію. Тут багато дітей. Було б дуже добре, якби відремонтували укриття. Навіть зараз, коли ми виїздили, почали стріляти. Постав вибір: залишитися вдома чи їхати у центр на фізичну терапію. Якщо не буде надійного укриття, нам доведеться залишатися вдома. У центрі має бути комфортне укриття, щоб ми могли приїхати і не боятися», – каже Альона.

За день до нашого візиту у Нікополі загинув молодий лікар. В амбулаторію, де він працював, влучив снаряд. У центрі реабілітації дітей раніше теж вилітали вікна через обстріли. На щастя, персонал та пацієнти не постраждали. На випадок повітряної атаки у закладі є укриття. Працівники облаштували його власними силами. Одразу помітно, що намагалися зробити прихисток максимально затишним для дітей. Постелили лінолеум, принесли телевізор та іграшки, змайстрували дивани з піддонів і дбайливо покрили їх подушками. Цей домашній затишок дуже контрастує із тим, що відбувається назовні, особливо коли чутно вибухи. Загроза може тривати кілька годин, а всередині навіть немає зручного туалету. Приміщення потребує серйозного ремонту. Воно зовсім не пристосоване для тривалого перебування дітей.

«Треба відремонтувати і облаштувати укриття. Треба розширити вхід і поставити підйомник, який дозволить спускати дітей у кріслах колісних. Також нам дуже потрібний поворотний підйомник на 2-й поверх, щоб маломобільних дітей можна було піднімати нагору. Нам потрібна нова реабілітаційна доріжка» – уточнює потреби директорка.

Реабілітаційний центр у Нікополі – один із 15 закладів, які ми вже ремонтуємо або будемо ремонтувати в рамках проєкту з відновлення лікарень та підтримки дитячої медицини в Україні. Завдяки пожертвам чеського народу та вагомому внеску приватного донора Іво Лукачовича ми значно поліпшимо умови для маленьких пацієнтів та персоналу у медзакладах Харкова, Сум, Конотопа, Запоріжжя, Краматорська, Слов’янська, Дніпра та Херсона.

«Перелік робіт, які будуть проведені у лікарнях та пологових будинках, дуже довгий. Це ремонт та обладнання бомбосховищ, підготовка до зими, ремонт приміщень та санвузлів, покращення доступності. А наш партнер «Première Urgence Internationale» передасть закладам кpитичне медобладнання та матеріали. В деяких лікарнях ремонти вже майже завершені. Ми прагнемо надати та гарантувати постраждалому від війни населенню можливість отримувати якісні медичні послуги», – ділиться деталями проєкту радник з питань відновлення житла «Людина в біді» Віктор Гладченко.

Колективи закладів, які ми відібрали для участі в програмі, працюють в надскладних умовах через регулярні обстріли та відключення світла. Проте більшість медиків залишаються на своїх місцях, щоб надавати допомогу. Директорка Нікопольського центру реабілітації дітей, Ірина Хмелєвська, маючи за плечима дві вищі освіти і колосальний досвід, могла б без особливих труднощів влаштуватися на роботу у більш безпечному місті. Але вона обрала свій дім та своїх пацієнтів:

«Кожен може поїхати кудись. Але це: взяти і піти? У мене працює 150 людей. Багато фахівців. Діти приходять постійно. Я цих дітей знаю від народження, я лікувала їхніх батьків. Їм потрібна допомога. Ну як я можу їх покинути?».

Ми теж не можемо залишити без допомоги та уваги хворих дітей, які потрапивши в лікарню, та ще й під час війни, стають особливо вразливими. Віримо, що в комфортних та безпечних умовах, одужання настане набагато швидше.