В Запоріжжі завершено ремонт 12 центрів тимчасового проживання
Опубліковано: 18 трав. 2023 р. Час на читання: 3 хвилини
431 день – рівно стільки у Запоріжжі на проспекті Соборному працює центр тимчасового проживання людей, які тікають від війни. Відкрився цей прихисток 12 березня 2022 року, майже одразу, як вглиб країни рушили десятки евакуаційних потягів. Лише за останні три місяці поточного року в центрі зупинялися 2515 людей. Дехто лишався на кілька днів та продовжував рух в західні області України або за кордон, а дехто живе в центрі з перших днів відкриття. Зараз тут знаходиться 36 мешканців, кожен з яких мріє про повернення додому.
Наталія та Олександр влітку 2022 року вивезли чотирьох молодших дітей з Енергодару, встигли виїхати до окупації. Їх старша повнолітня донька на той момент вирішила залишитися, бо мала роботу. Тепер родина дуже переймається долею Каті та мріє про зустріч.
Окрім найменшої Лізи, якій 1,5 року, інші діти – школярі. Надія, Павло та Олексій завершують навчальний рік в онлайн-форматі. Батьки багато часу приділяють малечі та пошукам роботи. Перший час після приїзду до Запоріжжя родина винаймала квартиру, але гроші скінчилися, і центри тимчасового проживання стали для сім’ї порятунком. В центрі налагоджена доставка гарячого харчування (раз на добу), волонтери привозять воду, борошно, крупи, побутову хімію та інше.
Завдяки нашій підтримці та фінансуванню Європейського Союзу умови проживання в центрі значно покращилися. За допомогою нашої партнерської організації "Захист жінок України" та професійної ремонтної бригади було встановлено вікна та двері, поштукатурено та пофарбовано стіни та стелі, простелено новий лінолеум, замінено електропроводку, повністю відремонтовано туалети та ванні кімнати, встановлено бойлери. Загалом у Запорізькій області було реалізовано 12 подібних проєктів, які тривали з жовтня 2022 по травень 2023 року.
"Не вистачає слів для подяки. Все нове і чисте. Є де випрати одяг і приготувати їжу", - розповіла нам одна з мешканок. Різниця в оснащенні притулку до і після ремонту очевидна для всіх.
«Коли ми в’їхали, з вікон та дверей дуло, стіни були пошарпані та мали грибок. Ми фарбували, прибирали та лагодили усі разом, аби привести приміщення до ладу. Далі вже приєдналися професіонали. Те, що було, і той комфорт, що ми маємо зараз – це небо і земля», – ділиться спогадами родина Овчаренко, яка приїхала до центру ще влітку минулого року.
До цього Олена з чоловіком Олександром та 19-річним сином пережили кілька важких місяців. Скільки могли, вони залишались у Соледарі. Олександр працював водієм у комунальному підприємстві «Водоканал». До останнього, навіть тоді, коли більша частина колективу вже роз’їхалася, Олександр разом зі слюсарем їздив, аби усувати пориви системи водозабезпечення міста. Через деякий час обстріли посилилися, зруйнували газогін, зачинилися крамниці та аптеки, не працювали банкомати, пропав інтернет, надважливий для онлайн-навчання сина-студента.
«Ми на цей момент вже практично жили у підвалі. В таких умовах ми не змогли сплатити за навчання сина. Довелось брати академічну відпустку на другий курс. Зараз він звісно відновився, але фінансово це дається складно», – розповідає Олена.
Чоловік Олени Олександр додає, що в пошуках роботи об’їздив вже чимало міст. Проте навіть такому фахівцю, який чудово знає свою роботу, дуже складно отримати посаду. Зараз Олена та Олександр не полишають пошуків вакансій та залишаються у центрі компактного проживання. Економія на сплаті оренди, комунальних послуг та їжі, дозволяє родині оплатити навчання сина.
Крім того, комуна центру вже стала де в чому родиною. Незнайомі раніше люди разом пережили стільки горя та радощів, що й не уявити, отже разом вони сподіваються зустріти й перемогу.
