Навчання в укритті. Як українські школи змушені пристосовуватися до воєнного часу

Навчання, що триває попри повітряні тривоги

Укриття гімназії №42 — яскравий приклад того, як укриття може стати простором для розвитку. Раніше підтоплене підвальне приміщення нам вдалося перетворити на світлі й теплі класи з сучасними меблями, вентиляцією, освітленням, санвузлами та зоною для індивідуальних занять. Тут у дві зміни навчаються близько 500 учнів.

«Це навіть не косметичний ремонт, а повна реконструкція. Нашій будівлі майже 70 років, довелося розчищати все аж до цегли. Але саме це дало змогу повернути до навчання ще більше дітей», — розповідає директорка закладу Альона Корнєва.

У грудні 2022 року гімназія зазнала серйозних пошкоджень. Тоді вибухом вибило 180 вікон, було зруйновано частину даху, постраждали учні та їхні родини. Відновлення освітнього закладу стало справою всієї громади.

«Ми з чоловіком самі вчилися в цій школі. Тут навчається наш старший син Ілля. Тож це стало частиною нашої родинної історії. І тепер, коли молодший готується до першого класу, я впевнена, що тут про нього подбають. Тут завжди були чудові вчителі, до війни почали оновлювати будівлю, зараз додалося комфортне сховище, тож ми ніколи не стояли перед вибором, куди підуть вчитися наші діти», — говорить колишня учениця гімназії Юлія Бабіна.

Колектив гімназії намагається не просто давати нові знання, а й всіляко підтримувати своїх учнів. У класі вчительки англійської Анастасії Бавровської — вісім дітей із родин військових. Один із її учнів втратив тата на війні. Інший — переселенець, який на власні очі бачив руйнування рідного міста.

«Я ніколи не думала, що мені доведеться стільки часу займатися психологією у навчанні. Ми не лише викладаємо предмети. Ми щодня вчимо дітей відновлювати віру в себе. Іноді важливіше пояснити не правила граматики, а життя», — ділиться пані Анастасія.

Турбота відчутна у деталях

Гімназія №121 — один із найбільших навчальних закладів міста. Тут понад 620 учнів, з яких понад сорок мають інклюзивні освітні потреби. Укриття, створене за кошти міського бюджету, дозволяє проводити заняття безперервно, а проведені за підтримки чеського народу додаткові роботи перетворили приміщення на справжній інклюзивний простір.

Оновлений вхід, пандус, адаптований санвузол — усе це дало змогу дітям з інвалідністю вільно та комфортно пересуватись. Крім того, ми оснастили технікою та меблями новий клас для індивідуальних занять і відпочинку.

Дев’ятикласник Дмитро мріє стати автомеханіком. Його мама Ірина, викладачка гімназії, однією із перших підтримала ідею додаткових занять, які ми організували, щоб наздогнати незасвоєний через війну матеріал.

«Мій син навчався дистанційно, але цього було замало. Проте після занять з надолуження освітніх втрат я бачу зміни. Він краще розуміє матеріал, впевненіше готується до вступу в коледж», — каже Ірина.

Разом — більше. Коли підтримка охоплює громаду

У Кривому Розі частиною нашої комплексної освітньої програми стали гімназії №19, 42, 94, 98, 121 та спеціалізована школа «Натхнення». Проєкт охоплює і навчальні потреби, і технічне забезпечення, і роботу з емоційним станом дітей. У гімназії №94, наприклад, створено сучасний цифровий центр, що став осередком не лише знань, а й комунікації та співпраці.

Ми також підтримуємо ініціативність самих шкіл. У чотирьох закладах працюють шкільні комітети, які вже отримали гранти на реалізацію власних освітніх проєктів. Усе — щоб громада сама визначала, що зараз найважливіше для її дітей.

Паралельно з навчальними ініціативами, ми надаємо емоційну підтримку. Мобільні команди наших психологів відвідують дитячі простори, гуртожитки, будинки культури й заклади освіти. Вони вислуховують, та допомагають впоратись із труднощами — учням, вчителям, родинам.

Тетяна Кріпак, директорка департаменту освіти Кривого Рогу, розповідає: з 2022 року в місті облаштовано понад 100 укриттів у школах. Частину підвалів довелось буквально викопувати з-під шару будівельного сміття, піднімати стелі, пробивати додаткові входи, укріплювати фундаменти. Роботи тривають навіть під обстрілами. Після чергових ударів знову доводиться замінювати вікна, відновлювати дахи, ремонтувати приміщення. Облаштування ще 63 сховищ — у планах місцевої влади на 2025 рік.

«У нас є заклади освіти, які пережили вже п’ять обстрілів, але ми продовжуємо усувати наслідки. Ми не можемо дозволити собі зупинитися, бо кожна дитина заслуговує на безпечну школу. Тож ми разом з міжнародними партнерами, вчителями та батьками працюємо над тим, аби жодна дитина не втратила свій шанс на освіту», — говорить пані Тетяна.

Доки в цих сховищах лунають дитячі голоси — світло знань живе. Це означає також, що життя триває. І місто живе, бо в ньому залишаються діти – нове покоління, яке відбудовуватиме і творитиме майбутнє.