Вплив війни на дітей в Україні: подолання психологічних проблем

Валерія (10 років) та Віталіна (7 років) відвідують простір «Парасолька» вже майже три місяці. Родина зі сходу країни переїхала до Дрогобича, Львівська область, у квітні 2022 року. З початком вторгнення Росії в Україну сім’я змінила місце проживання вдруге: шукали безпечне та комфортне місто, де діти матимуть розвиток, а батьки – роботу. У Дрогобичі їхній батько, Роман, намагається наново будувати бізнес, а мама дівчат допомагає йому та працює в місцевій крамниці.

 

Тато Роман констатує їхню ситуацію: «Коли ми виїжджали, в рідному Краматорську нічого не працювало. Звуки вибухів було чутно дуже добре. В таких умовах діти не повинні жити. Тут вони в більшій безпеці. Ми зараз багато працюємо і завдяки центру отримуємо час на розв'язання важливих задач, а дівчатка спілкуються з однолітками, вчать англійську, географію та щоразу виконують цікаві завдання».

Валерія та Віталіна товариські та веселі дівчата, про заняття у просторі, в яких вони беруть участь, розповідають:

«Ми навчаємося дистанційно, але іноді цьому заважають перебої з електрикою. Тут є дитячий майданчик, якщо ми хочемо ненадовго вийти на вулицю. А ще тут у нас є друзі, з якими спокійно та цікаво».

Перед початком роботи фахівці та психологи просторів пройшли масштабний курс навчання за програмою, яка передбачає соціально-емоційні та етичні тренінги. Курс спрямований на розвиток емпатії, освітніх навичок, фізичних даних та soft skills дітей.

«Ми піклуємося про всебічний розвиток дітей та підтримуємо батьків. Ми не повчаємо, а співпрацюємо та вислуховуємо» – розповідає програмний асистент дитячого простору Гліб Лобанов.

Гліб – місцева зірка простору та один з найпопулярніших викладачів. Більшу частину життя він працював із дітьми у літніх та зимових таборах, займався спортом та туризмом. У 2022 Гліб з двома дочками та дружиною виїхав до Дрогобича. Повертатися назад родина відтепер не планує, адже саме тут здійснилася мрія чоловіка – знову працювати з дітьми.

«Я був готовий іти на будь-яку роботу, аби прогодувати родину, але все склалося: я подав резюме та отримав роботу мрії. Зараз працюю з найкращими людьми. В команді PIN все поставлено дуже професійно. Ми маємо багато ресурсів. Про деякі технічні новинки та матеріали я раніше міг тільки мріяти. Створюються гарні умови, щоб співробітники мали натхнення до роботи», – розповідає Гліб.

В базі даних тільки одного простору в Дрогобичі – 55 дітей віком від 6 до 17 років. 90 відсотків відвідувачів – діти та підлітки з Херсона, Харкова, Дніпра, Миколаєва та інших міст, які залишаються під активними обстрілами. Разом із внутрішніми переселенцями простір відвідують і місцеві діти з Дрогобича та Трускавця. Співпраця сприяє швидкому обміну знаннями та вміннями.

«У віці наших дітей комунікація є життєво необхідною навичкою. Ми опинилися в незнайомому місці, і моя 10-річна дочка втратила звичне коло контактів. Даша мала навчання, але не мала спілкування. Простір змінив ситуацію. Тепер Даша має багато нових друзів й ідей для творчості», – розповідає Мар’яна Козлова з Донецької області.

Аналогічний простір дружній до дитини працює в сусідньому місті Стебник. На базі КП «Народний дім» для потреб майже ста дітей виділили та відремонтували дві кімнати. Під час різноманітних занять цікаво усім: і дорослим, і дітям. Тут діалог вибудовується з позиції поваги.

Фасилітаторка Тетяна Тарасевич розповідає, що це полегшує процес соціалізації дітей у новому середовищі. Особливе значення це має для підлітків.

«Вони так хочуть, щоб із ними розмовляли. Вони хочуть бути почутими. Тому для групи 10-14 років я придумала зустрічі «Розмови під ліхтарем». Тепер під час вимкнення світла наші підлітки завжди просять про це спілкування. А от нашій малечі хочеться рухатися. Фізичних вправ не достатньо, вони мають багато енергії. Тому з ними ми спочатку активно граємо, а вже потім намагаємось залучити до творчості чи навчання», – розповідає Тетяна Тарасевич.

Тетяна та її восьмирічна донька Аріна приїхала на Львівщину з Чернігова. Родина ледь встигла вислизнути за межі області до того, як російська армія заблокувала місто та зруйнувала останній міст. До цього родина провела 21 день у бомбосховищі. Пережитий жах змінив докорінно все. Після психологічної реабілітації Тетяна, яка все своє життя працювала бухгалтером, вирішила повернутися до своєї другої професії - психолога.

«З мого власного досвіду: ця війна і забирає, і дає. Я давно не бачила свого чоловіка, який залишився за 30 кілометрів від лінії вогню. Проте тут я знайшла роботу мрії. Ми втрачаємо, але й отримуємо нові можливості».

Один з секретів успіху просторів дружніх до дитини – це правильне ставлення фасилітаторів та психологів до дітей. Дорослі будують програму, використовуючи інформацію про пріоритети у вподобаннях та психоемоційний стан дітей.

Кристина Долинна психолог організації «Людина в біді» стверджує: 

«Ситуація зараз залишається складною. Кожна людина в Україні, не залежно від того, чи це переселенець, чи місцевий мешканець, живе в умовах війни – в найбільш стресовій ситуації з усіх можливих. Діти – це своєрідний «симптом» родини, тому ми стараємося працювати й з дітьми, й з батьками. Коли ми співпрацюємо, і діти бачать стабільного дорослого поруч, сприйняття, дружній фон, отримують можливість відчувати та говорити, – вони йдуть на контакт. Це стабілізує дитину. Якщо ж ми ще навчимо дитину спеціальним технікам, дамо їм можливість обіграти емоційний стан, то завжди з’являється результат. Позитивна динаміка є завжди. Головне – працювати».

Проєкт «Відповідь на кризу в Україні» реалізується організацією «Людина в біді» в партнерстві з Молодіжною організацією «Стан» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Канади. Проєкт спрямований на системне подолання негативних наслідків війни, з якими стикаються українські діти.