Стратегія раннього відновлення та відбудови

Починаючи з 2014 року і до ескалації конфлікту в лютому 2022 року, "Людина в біді" вже надавала невідкладну допомогу та підтримку на ранньому етапі відновлення найбільш вразливим верствам населення у важкодоступних місцях, зокрема на непідконтрольних уряду України територіях Донецької та Луганської областей, а також поблизу лінії розмежування, задовольняючи нагальні та довгострокові потреби, пов'язані з сектором WASH, житлом, захистом та засобами до існування. Ми також підтримували активну участь громадянського суспільства в національних, регіональних і місцевих платформах, щоб забезпечити відповідність державних послуг потребам громад (особливо найбільш маргіналізованих), включаючи жінок, людей похилого віку та людей з інвалідністю, а також сприяти змінам на місцевому рівні. Крім того, "Людина в біді" надавала не лише допомогу у сфері продовольчої безпеки, а й розробляла програми забезпечення засобів до існування та планувала довгострокові рішення, використовуючи територіальні підходи, які враховували негайні та довгострокові ініціативи.

З самого початку повномасштабної ескалації конфлікту в лютому 2022 року ми поширили свої програми на всі регіони України. Реагуючи на потреби людей сьогодні, "Людина в біді" разом з партнерами працюють над тим, як підготуватися до завтрашнього дня та забезпечити майбутнє.

"Людина в біді" реалізує заходи з гуманітарного реагування та забезпечення готовності, одночасно сприяючи зміцненню системи на національному, регіональному та місцевому рівнях. Ми підтримуємо реагування на надзвичайні ситуації на місцевому рівні через власну мережу з понад 200 партнерів, які реалізовують грошові програми та надають допомогу у сфері "Вода, санітарія, гігієна", непродуктові набори, відновлення житла та захисту. "Людина в біді" підтримує колективну адвокацію, спрямовану на захист прав постраждалих від конфлікту людей та просування ефективних довгострокових рішень для них.

Надаючи допомогу на ранній стадії відновлення, "Людина в біді" звертає увагу на ключові об'єкти соціальної інфраструктури, одночасно підтримуючи існуючі структури у наданні якісних послуг, необхідних людям сьогодні та на перспективу. Й надалі "Людина в біді" надаватиме багатогалузеву індивідуальну підтримку та підтримку на місцевому рівні, особливо в тих громадах, які повідомляють про високі показники переміщення, через захист, освіту, відновлення житла та житлових умов, водозабезпечення та доступ до якісних базових послуг.

У рамках своєї стратегії з раннього відновлення та відбудови "Людина в біді" гарантує, що наша робота буде інтегрована в довгострокові рішення та актуальні програми відновлення, і що інтеграція ВПО, підтримана належним управлінням, активною громадянською позицією та доступом до захисту і допомоги, посилює соціальну інтеграцію та згуртованість на рівні громад.

Щоб дізнатися більше про підхід раннього відновлення нашої організації, будь ласка, ознайомтеся з історією нижче.

Раніше Олександр та Марія жили у Слов'янську з двома дітьми – Дімою (8 років) та Людмилою (16 років). Мати Олександра, Світлана, жила в селі неподалік. Раніше вона отримувала допомогу від організації «Людина в біді» у вигляді насіння та матеріалів, оскільки її село постраждало від бойових дій у 2014 році, коли збройний конфлікт в Україні тільки-но розпочався. Олександр і Марія обробляли землю. Людмила брала участь у молодіжних проєктах громади, які до повномасштабного вторгнення підтримувала «Людина і біді», і вони з Дімою ходили до школи, як і всі інші діти. Марія іноді телефонувала на гарячу лінію організації, оскільки її повсякденне життя було нелегким і жінці потрібна була підтримка. Вона також переконувала зателефонувати Олександра, бо відчувала, що йому це теж було необхідно, але він ніколи не погоджувався.

Коли почалася повномасштабна війна, Олександр і Марія вирішили якнайшвидше виїхати зі Слов'янська та вивезти дітей у безпечніше місце в центрі Україні, тож вони поїхали до Вінниці. 

"Ми знаємо, що таке обстріли та бої з власного досвіду 2014 року, коли все починалося у Слов'янську. І ми не хотіли, щоб наші діти проходили через це, тому одразу вирішили вивезти їх зі Слов'янська і поїхали до Вінниці, бо там у нас були друзі", - ділиться Марія.

Там Діма та Людмила отримали безпосередню допомогу у сфері освіти та захисту від «Людина в біді». Вони відвідували простір, дружній до дітей, де могли брати участь у психосоціальних та рекреаційних заходах, а також продовжувати навчання за допомогою дистанційної освіти завдяки ІТ-обладнанню, яке центр отримав від організації. Деякі з їх друзів були направлені до спеціалізованих служб, оскільки стали жертвами насильства. Діти та їх вчителі брали участь у різноманітних заходах, під час яких могли покращити психосоціальне благополуччя. Викладачі простору зазначають, що й надалі, навіть по завершенню війни, хотіли б продовжувати навчання, оскільки відчувають себе більш підготовленими, щоб підтримувати дітей і самих себе.

Своєю чергою, мати Олександра, 82-річна Світлана, вирішила залишитися у своєму селі. Її будинок постраждав від обстрілу і потребував ремонту, який виконала команда організації «Людина в біді». Жінка чула, що роздають гігієнічні та продуктові набори, але її вік не дозволяє ходити за ними та донести все отримане. Що ж до грошової підтримки, то вона не знає, як зареєструватися, і не знайшла нікого, хто міг би їй допомогти. Ситуація критична, оскільки жінка не може отримати свою пенсію в банку. "Людина в біді" надала Світлані інформацію та підтримку у вигляді готівки, а також продуктів харчування та засобів гігієни. Влада в її селі пережила кілька воєнних загострень. Але представники влади говорять, що попри небезпеку та нестабільність наявної ситуації вони вже думають про майбутнє і мають багато нових знань і навичок, пов'язаних з плануванням відновлення, які вони будуть раді отримати від організації, щоб захистити свої громади, а також допомогти їм реалізувати свої права і надати якісні послуги, яких потребують люди.

Діма задоволений заходами та громадськими активностями, в яких він бере участь. Однак для Людмили все інакше, оскільки вона підліток, і відчуває, що потребує заходів, більш відповідних її віку. Поки Діма та Людмила не уявляють майбутнє, проте вони самі та їхні друзі хочуть, щоб їх голоси були почуті для побудови майбутнього і щоб вони були суб'єктами змін. Вони мають культуру та спадщину, яку потрібно розвивати, і хочуть скористатися всіма можливостями, щоб вчитися та ділитися з іншими, а також будувати стійке, здорове та захищене довкілля для нових поколінь. Мати здорове довкілля - це їхнє право, і вони не хочуть відмовлятися від нього навіть під час війни! Вони сподіваються, що їхні школи стануть місцем, де вони почуватимуться в безпеці, де вони зможуть поглиблювати знання та вчитися за навчальною програмою, а також де вони зможуть розвивати нові навички та практики. Молодь також сподівається, що зможе брати активну участь у програмах, які підтримують рівність людей незалежно від їхньої статі чи інвалідності, гармонійне співіснування та доступ до всіх необхідних послуг. Вони сповнені ідей!

Олександр та Марія мають квартиру у Вінниці, де живуть із сім'єю, і вони вдячні за це, але не відчувають себе там вдома. Вони завжди думають про рідний Слов'янськ і про те, як його можна було б реконструювати, з новими політиками, які забезпечать доступ до соціального або недорогого житла повсюдно, але не тільки. Вони вважають, що необхідно розширити інфраструктуру для надання соціальних послуг і соціальної допомоги, що існують певні програми та громадські місця, які підтримують соціальну інтеграцію різних соціальних груп. Коли Олександр та Марія спілкуються з іншими людьми, які були переміщені з різних регіонів України та тими, хто повернувся з-за кордону, вони чують, що дехто з людей відчуває, що їм тут не раді, але від них очікують, що вони повернуться якнайшвидше. У будь-якому випадку, всі вони впевнені в одному: місцеві проблеми потребують місцевих рішень, і всі вони хочуть бути частиною процесів відновлення для подолання наслідків війни та викликів, які вона спричинила.

Наразі Олександр і Марія отримали багатоцільову грошову допомогу, але вони вже знають, що на додаток до неї їм доведеться віднайти нову роботу, оскільки через забруднену землю вони не зможуть вести фермерське господарство. Вони сподіваються, що їхні друзі та родичі, які перебувають на підконтрольних та непідконтрольних уряду територіях, також отримають необхідну підтримку сьогодні, але організації не забудуть подумати разом з ними про те, як реінтегруватися в довгостроковій перспективі.

Своєю чергою, Марія стала волонтером національної організації, яка надає допомогу у своєму регіоні. Вона дуже пишається цією роботою і сподівається, що рівноправне партнерство, яке вона почала бачити з деякими міжнародними неурядовими організаціями, збережеться, і що вони зможуть працювати пліч-о-пліч заради спільної мети.

Насамкінець додамо, це лише приклад життя людей, в якому необхідність справлятися з нагальними проблемами та потребами змішана з потребою нових дій, які допоможуть впевнено рухатися до перспективного завтра і пристосовуватися до ситуації, навіть якщо сьогодні ситуація залишається дуже нестабільною. Ці люди знають, що їхній ритм життя не схожий на ритм життя їхніх сусідів чи друзів в інших частинах регіону, чи країни, особливо тих, хто живе під щоденними обстрілами та близько до лінії фронту. Все залежить від контексту. Однак спільним є те, що вони хочуть, аби країна, в якій вони живуть, скористалася цим як можливістю для трансформації та реконструкції, коли прийде час.