Історія семирічного Кості – ровесника конфлікту на Донбасі

Хлопчик живе разом з 4-річною сестрою Поліною та батьками. Як і багато дітей в усьому світі, цього року Костя пішов у школу. Але освітні реалії в населених пунктах поблизу лінії розмежування досить далекі від інших регіонів, починаючи з відсутності, або недостатньої кількості кваліфікованих фахівців, закриттям шкіл, відсутністю транспортного сполучення, проблем, пов’язаних з безпекою, та іншими викликами. У Славному немає школи, тому батьки Кості змушені возити сина до школи у сусіднє село, так само, як і його молодшу сестру, яка відвідує дитячий садок.

За відсутності громадського транспортного сполучення, батьки вимушені возити дітей на автівці, що потребує додаткових витрат. По буднях вони двічі долають відстань між селами. 

«Кожен день, окрім вихідних, ми витрачаємо більше години, щоб довезти наших дітей до школи і дитячого садку, а потім назад до дому. До того ж паливо досить дороге. Але у нас немає альтернативи, — ділиться Настя, мати Кості. — У таких обставинах ми навіть замислилися про переїзд зі Славного. Навіть почали шукати будинок в селі, де навчаються наші діти. Але це майже нереально. Хто купить будинок прямо на передовій? Крім того, в Славному у наших дітей є друзі», — додає Настя.

Костя обожнює ходити до школи. Тут він знайшов нових друзів і вже обрав улюблений предмет. 

«Мені дуже подобається моя школа, а найцікавіший урок в школі - інформатика. Але я мрію стати археологом, тому що хочу знайти кістки динозаврів. Я люблю динозаврів», — розповідає Костя.

Костя та Поліна не знають мирного життя. Діти народилися під час конфлікту, та пережили жахи обстрілів підчас активних бойових дій. Триваючий конфлікт загрожує не лише фізичному здоров'ю дітей, але й являє собою серйозну небезпеку для їх психічного благополуччя. Багато ночей сім'я провела в підвалі, ховаючись від обстрілів під час запеклих боїв. Ці події вплинули на психоемоційний стан не лише дітей, але також і їх батьків.

Настя, мама дітей, дуже емоційно згадує 2014 рік, коли на Донбасі почався конфлікт і народився Костя. Це був складний період в її житті, адже вагітність проходила важко. Народжувати сина довелося в обласному місті Донецьку, оскільки самій Насті, а в подальшому і малюкові, була потрібна особлива медична допомога.

«Я дуже хвилювалася за свою дитину. Через ускладнення він народився дуже маленьким. Лікарі не давали ніяких гарантій. Але коли я побачила цю зменшену копію мого чоловіка, бо синочок був на нього дуже схожий, я повірила що, незважаючи на всі труднощі, все буде добре», — ділиться Настя.

Коли мама і малюк повернулися в Славне, сім'я зіштовхнулася з новими проблемами. В їхньому районі тривали активні бойові дії. У сім'ї не було можливості виїхати. Батьки з новонародженим залишилися в своєму будинку і намагалися захистити себе як могли. 

«Снаряди летіли прямо над нами, — згадує Настя, — це було жахливо, ми боялися. Але вдома ми хоча б знали, куди йти в разі обстрілу і що робити. Чоловік йшов до підвалу, перевіряв, чи все в порядку, щоб привести нас».

Зараз ситуація з бойовими діями в цьому районі покращилася, хоча жителі Славного регулярно чують звуки обстрілів і, як і раніше, не відчувають себе в безпеці в рідному селищі.

Щоб підтримати жителів Славного, в тому числі сім'ю Кості та Поліни, досвідчений психолог PIN, Михайло, регулярно приїздить і проводить групові та індивідуальні консультації для дорослих і дітей. 

Настя дуже цінує допомогу Михайла: «Мені та моїм дітям була дуже потрібна психологічна підтримка. Це допомогло мені заспокоїтися та змінити своє ставлення до ситуації, а також поліпшити відносини з чоловіком. Діти щасливі, коли приїздить Михайло. Їм подобаються різні ігри та вправи, я бачу позитивний результат».

«Костя — «дитина війни». Йому саме стільки ж років, скільки триває конфлікт», — розповідає психолог Михайло. «Робота з такими дітьми має свої особливості. Але в цілому вони звичайні діти, які хочуть дружити, грати, розвиватися та спілкуватися. Кості теж хотілося спілкування, підтримки і самореалізації. Моїм завданням було допомогти йому розкритися, підтримати при перших невдачах, допомогти повірити в себе. Оскільки дитина живе в зоні частих обстрілів і бойових дій, робота психолога ускладнювалася наявністю внутрішньої напруги і якоїсь замкненості. Зараз мені приємно, що вдалося налагодити контакт з Костею, підтримати його і допомогти підготуватися до школи, адаптуватися до нового соціального середовища».

Жителі прифронтових сіл отримують психосоціальну допомогу за підтримки Європейського Союзу.